Тимчасове делегування працівника на територію іншої країни з метою надання послуг не слід плутати з відрядженням. По суті, це дві окремі установи, пов'язані з «передачею» працівника за межу його постійного місця роботи, які можуть за певних умов паралельно існувати.
У світлі положень Директиви 96/71/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 16 грудня 1996 року щодо делегування працівників у рамках надання послуг, делегованим працівником є працівник, який протягом обмеженого періоду часу здійснює свою роботу на території іншої держави-члена ЄС, ніж та, в якій він зазвичай працює. Делегований працівник, що виконує тимчасову роботу за кордоном, відповідно до статті 3 Директиви 96/71/ЄС щодо делегування працівника в рамках надання послуг, у зв'язку з виконанням роботи за кордоном, повинен бути забезпечений деякими не менш сприятливими умовами праці, ніж ті, що виникають з законів держави, до якої відделеговано працівника (включаючи також колективні угоди або арбітражні рішення).
Практичний посібник щодо принципів делегування працівників, виданий Європейською Комісією, вказує на те, що працівники, які тимчасово відправляються на роботу до іншої держави-члена, але не у зв’язку з виконанням послуг, що надаються їх роботодавцем, не вважаються делегованими працівниками. Це стосується, наприклад, працівників, які їдуть у відрядження (коли послуга відсутня), відвідують конференції, зустрічі, ярмарки, тренінги і т.д. Такі працівники не підлягають під постановлення Директиви про делегування працівників та адміністративним вимогам та заходам контролю, викладених у статті 9 Директиви 2014/67/ЄС, а також внутрішнім законам країни, тому що вони до них не застосовуються.
Слід мати на увазі, що на рівні ЄС не сформульовано визначення „відрядження”, тому держави-члени ЄС самі вирішують, чи і якщо так, як регулювати такі випадки. Залежно від внутрішнього законодавства кожної держави-члена ЄС, відрядження може бути або не бути делегуванням. У такому випадку оцінка фактичної ситуації повинна здійснюватися, зокрема, методом аналізу законів держави, з якої здійснюється делегування. При цьому слід підкреслити, що в кожному випадку, коли праця закордонного працівника має характер делегування, ми будемо таку роботу розглядати в такій категорії, незалежно від того, як роботодавець розцінював направлення працівника перед його приїздом.